Літо, літечко! Тепленько, сонячно, гарно! Та, ні… Не просто гарно, а чудово, казково! Така благодать на землі, коли приходить чарівне літо. Теплі промені яскравого сонечка зігрівають навколишній світ. Все цвіте, достигає. Колоситься збіжжя, наливаються солодкими соками сади і городи. І кожна ягідка додає радість і задоволення. Літо приносить красу, тепло і радість. Манить до себе річка і озеро, кличе синє море у лагідні хвилі. А в лісі яка краса! Не так спекотно, як у полі, а прохолодно, свіжо і тебе він напуває ароматом різнотрав’я і дерев, які десь під самим небом гойдаються, сходяться своїми верхівками і розходяться, сходяться і розходяться… А ти лежиш на зеленій травичці і закохано дивишся на цей казковий і дивовижний світ, у якому випало щастя жити. Чудова пора року! Хочеться, щоб літо ніколи не закінчувалося. Та дні швидко минають і ось уже на горобині починають червоніти ягідки, Достигають яблука і груші… Добігає до кінця літо-літечко…

Літо радістю іскриться, і тепло всім роздає.
Річка стрічкою струмиться… Літо-літечко моє!

Літо

А незабаром літо! Літо!
Чарівна й радісна пора.
Промінням сонечка зігріте.
Це ж відпочинок, пісня, гра!
В дітей канікули веселі
Та стільки планів та надій…
І вже не всидиш сам в оселі,
Летиш на вулицю мерщій.
Хоч спека там несамовита,
Та є фонтан або ріка.
І бавляться в водичці діти,
Бо манить всіх вода стрімка.
А літо й справді дивне-диво:
Тут грози і веселка є.
Улітку тепло і красиво,
Стежками казочка снує.

Літо квітами сміється

Літо квітами сміється,
Пісню радості співає.
Теплим дощиком проллється
І веселкою заграє.

Пригостить у лісі, в полі
Ягідьми та ще грибками.
Вітерцем війне на волі,
Мов погратись хоче з нами.

То в покоси раптом ляже,
То росу розсипле рясно.
Дивину якусь покаже...
Літом завжди так прекрасно!

Літня гроза

Хмара на небо бігом насувається,
Сонце стомилось палить.
Десь загриміло. Гроза наближається.
Ось уже й добре гримить.

Блискавка блисне і небо розірветься.
З ляку земля задрижить.
Хмара дощами рясними розіллється,
Землю напоїть умить.

Літо чарівне у квітах купається,
В чистій ранковій росі.
Щиро до сонечка все посміхається
В вічній нетлінній красі.

Літня нічка

Літня нічка. Тихо всюди.
Вітерець не шелесне.
Вже давно поснули люди,
Та минає сон мене.
Тихо місяць випливає —
Дивне сяйво навкруги
Чистим сріблом заливає
В річці воду й береги.
І така навколо тиша,
Поетична дивна мить.!
Літня нічка вірші пише
І кудись душа летить...

Серпень

А за вікном останній місяць літа
Гуде бджолою, квіткою цвіте.
Нагнулась яблуня вся щедрістю налита,
Відколосилось збіжжя золоте.

Трава шовкова стелеться під ноги,
В небесній синяві лелечий ключ летить.
Пташиний голос сповнений тривоги,
Прощальними акордами дзвенить.

Краса природи, щедрість віковічна,
Серпневий день, струмує ще теплом.
На цій землі все дороге й незвичне.
І хочеться, щоб завжди так було.

Щоб небо хмарку в озері купало,
А на сосні сріблилася роса.
Щоб все цвіло, сміялося, співало
І всіх до себе вабила краса.

Щоб стежечка стелилася під ноги —
Стежина, що веде у дивосвіт.
І щоб щасливі всі були дороги,
Серед лісів, серед людей і квіт.

Останній місяць літа догорає
Спекотним днем, то дощиком пройде.
Усе ще літо, але кожен знає,
Що осінь тихо в край до нас іде.

Серпень

Така червона горобина,
Неначе полум’я горить.
Така погожа літня днина
Над простором усім летить.

І раптом дощ, неначе жарти,
Усе змінив в єдину мить.
Листок на мокрому асфальті,
Як вісник осені лежить.

То знову сонце виглядає
І шле привітний промінець.
Та це вже серпень догорає
І літу красному — кінець.

Скоро осінь

Від сонця жар, а в небі просинь.
А як же коники цвірчать!
Та вже на ніч приходить осінь,
Щоб у траві шовковій спать.

Ще серпень, пахнуть трави-м’яти,
Танцюють бджоли у квітках.
А ластівки, малі пташата,
Уже сидять на проводах.

Щоб раптом знятись, задзвеніти,
Крильми торкнутися небес.
Відчути радість, полетіти
У теплий край краси й чудес.