Оскільки, весняне рівнодення, припадає на 21 березня у багатьох народів березень був першим місяцем нового року (а не січень, як тепер). Ймовірно, що з цієї ж причини до 15 століття і в Україні березень уважався першим місяцем громадського року (див. докладніше Новий рік на Русі та Новий час).

Індійці на початку березня святкували мале свя­то богині Дурги. А велике свято цієї богині індійці святкували в день осіннього рівнодення.

У стародавньому Римі в березні було свято Кібели, на якому її жреці оплакували Аттіса — символ сонця, що поверталося на весну. На дру­гий день після оплакування Аттіса римляни зу­стрічали весняний поворот сонця всенароднім радісним святом.

В Єгипті в березні згадували похорон Озіріса, який згідно з єгиптеською релігією був сонцем, що було слабким взимку, а на весні знов діставало свою силу. В цьому ж мі­сяці відбувалася їзда на ослі. Верхи на осла звичайно сідав, на розвагу народові, місцевий баляндрасник. Подібний звичай був поширений і в країнах Західньої Європи за середньовіччя.

За свідченнями Плутарха, в Афінах також у березні було свято «Вітконошення» — жителі міста носили по майданах пальмове гілля. Цей звичай зберігся і понині в країнах Близького Сходу, але тепер він пов'язаний там з весільними обря­дами.

У стародавніх юдеїв у березні починався но­вий святий рік, а перси цього місяця святкували новоліття.

У чехів і частково у німців за часів язичництва перше число березня вважалося початком весни і пер­шим днем світобудови.

Весняні свята поганського походжен­ня, що відзначали зв'язок навколишньої приро­ди з життям людини, в'язалися з обрядами, ме­тою яких було прогнати зиму, тобто смерть. Подібні обряди були поширені не тіль­ки в Україні, але й у балтійський народів та німців.

У скандинавських народів, особливо у старо­давніх шведів, за часів поганства у березні місяці було велике свято, яке супроводжувалося жертвоприноси­нами, масовими іграми та торгами протягом цілого тижня.

У персів та в стародавніх слов'ян за часів по­ганства був звичай улаштовувати врочистий обід — «тризну» — на честь мертвих родичів. Такі тризни відбувалися на початку березня. Під час тризни люди оспівували кінець зими і при цьому палили солом'яне опудало. Таке свято ще й досі зберігається у південних шведів, лужичан та чехів, і там воно проходить під знаком ослаблої зими і воскреслої весни. Поляки сьомого березня топили Маржану і при цьому співали про смерть, що в'ється по пар­канах і шукає собі поживи.